1 грудня 2019 року КГСДУ звертається до Трюдо у справі перемовин у нормандському форматі

КГСДУ звертається до Трюдо у справі перемовин у нормандському форматі

1 грудня 2019 року
Шановний Пане прем'єр-міністре!

Вітаємо вас з нещодавньою перемогою на парламентських виборах. Бажаємо вам значних успіхів у вирішенні Канадою глобальних проблем, передовсім миру та безпеки. Саме це і є метою написання нашого листа. Ми хочемо просити вас про участь у зустрічі з керівниками Франції, Німеччини, України та Росії, яка відбудеться 9 грудня з метою вирішення анексії Криму та війни на Донбасі. Насправді ситуація жахлива. Адже агресор позбавив життя приблизно 14 000 осіб, водночас поранено понад 30 000, а кількість переміщених досягла майже 1,5 мільйона. Помимо цього Росія заперечує свою причетність до згаданих злодіянь.

Прес-реліз Нормандська зустріч 9 грудня 2019 року в Парижі щодо вирішення війни Росі ї в Україні

Прес-реліз
3 грудня 2019 року, Оттава
Нормандська зустріч 9 грудня 2019 року в Парижі щодо вирішення війни Росі ї в Україні

Канадська група сприяння демократії в Україні у своєму листі до прем'єр-міністра Джастіна Трюдо прагне отримати підтвердження історичної підтримки Канади щодо України. Група просить його звернутися до своїх колег президента Еммануеля Макрона та канцлера Ангелу Меркель, щоб вони підштовхнули Росію до виведення своїх військ із України і тим самим зупинили шестирічну війну.

Вінніпег постраждав від несподіваної ранньої зимової бурі у День подяки

 

Вінніпег постраждав від несподіваної ранньої зимової бурі у День подяки, яка знищила багато міських зелених насаджень. Як наслідок,  багато дерев було повалено, автошляхи закриті, а лінії електромереж виведені з ладу у багатьох районах всередині і за межами міста. Понад 27 000 вінніпежців залишилися в темряві та без тепла через обірвані електропередач, у той самий час понад 47 000 споживачів електроенергії залишилися без постачання поза межами міста.

Історія походження назви "Канада"

Історія походження назви "Канада"

Автор: Ігор Кеп (Ihor Cap)
Переклад з англійської: Дарія Дирик-Кеп (Dariya Dyryk-Cap)

Як Канада отримала свою назву?
Якщо запитати про походження назви "Канада", то більшість канадців одразу поскаржаться на своє незнання цієї частини історії своєї країни. А ті, що знають, то можуть навіть пригадати "офіційну" версію про те, як Канада отримала свою назву, про яку вони дізналися із телевізійної реклами "частина нашої спадщини - Канада". Врешті-решт, історія Канади як така не є предметом викладання в школах. Оскільки освіта залишається в провінційній юрисдикції, то у кожному регіоні свої особливості розуміння історії Канади. Є багато конкуруючих теорій про походження назви "Канада" і як вона стала загальновідома. Всі вони однаково цікавi і переконливi, однак тільки трьом теоріям вдалося більшою мірою завоювати серця і уми істориків та дослідників. Тут їх і представлено.

Друга світова та крах українських сподівань (До 80-річчя події). Т.Шах

Друга світова та крах українських сподівань

(До 80-річчя  події)

Дві сумні дати є у нинішньому році. У першому випадку це 105-та річниця від початку Першої світової війни, в другому – 80 років від початку війни ще страшнішої – Другої світової. На жаль, в обох випадках українські землі стали місцем жорстоких змагань імперіалістичних хижаків за реалізацію планів світового панування. Правда, під різним ідеологічним забезпеченням, але з однією і тією ж сутністю – загарбання, пограбування, насильства. За це вмирали люди і лилася кров, ліс дерев перетворювався у ліс хрестів. Стихали музи, ревіли гармати, «переселення народів» набирало жахливих розмірів…

          Як могло статися, що двадцяте століття, яке започаткувалось злетом людського інтелекту у галузі науки і техніки, породило дві невидані до того людські бойні?

          Збіг обставин, які штовхнули світ у пекло світової війни, настільки фатальний, що серед них важко відшукати головні і другорядні. Всі вони доповнювали одна одну і привели до тієї безглуздої провокації у районі міста Глівіце, яка 1 вересня 1939 року (як і сараєвський постріл 28 червня 1914 р.) стала зачіпкою до війни. Остання протягом тижня стала Другою світовою. І нічого дивного нема в тому, що учасники цієї бойні ті ж, що і першої. Адже причини, які породили її, виросли із результатів першої.

          Як не дивно, але саме переможці Першої світової  більше боялись нової війни, ніж переможені. Громадська пацифістська думка в Англії, Франції та інших європейських країнах сприяла політиці умиротворення Німеччини через певні дії в сторону перегляду умов Паризького мирного договору, який регулював повоєнний порядок у Європі. Цей же громадський пацифізм не дозволяв тверезо мислячим політичним діячам, які бачили небезпеку неоправдуваних поступок, Гітлеру,  прийти до влади. Тому політичні посередності, такі, скажімо, як Чемберлен, Даладьє, своєю політичною близькозорістю не тільки не відділяли час нової війни, але, навпаки – наближували.  Гітлер це розумів і сприймав їхній пацифізм як слабкість, як страх перед силою.

          Після аншлюсу Австрії у березні 1938 р. вершиною дипломатичної тупості стала Мюнхенська мирна конференція на початку осені 1938р., яка, віддавши Судетську область Чехословаччини Німеччині, допомагла Гітлеру зробити остаточний і вирішальний висновок про загальний реванш і боротьбу за світове панування. Від Мюнхена 1938 р. до 1 вересня 1939 р. залишався один крок. Але, щоб здійснити його на Захід, Гітлер змушений був зробити його спочатку на Схід. Польща в цій грі була розмінною монетою. В результаті рішень Мюнхенської конференції, Гітлер запропонував Польщі Тешинську область, як частину розчленованої Чехословаччини. Цим він хотів прив’язати її до німецької колісниці.  Але коли гра пішла у «ва-банк», саму Польщу розіграли два «картярі» - Адольф і  Йосиф.   Перший запропонував другому частину Польської держави. Гравці вийняли з рукавів «краплені карти» і 23 серпня 1939 р. у Москві випили шампанське за неіснування Польщі. Перший – 1 вересня почав реалізовувати домовленість, а другий – 17 вересня. Це вже були події Другої світової війни.

          У своїх далекосяжних планах глобального панування нацистська Німеччина мала на увазі і простори СРСР, але навчена гірким досвідом боротьби на два фронти у роки Першої світової, вона повела тонку, як вона вважала, фарисейську дипломатичну гру: заспокоїти СРСР подачкою  - частиною Польщі, Фінляндії, прибалтійськими державами, тим самим надійно забезпечити східний тил для головного удару проти англо-французького альянсу.

          Чому Радянський Союз, власне, Сталін, пішов на такий крок? Відповідь проста. Він переслідував ті ж цілі, що й Гітлер. Кожен  з них думав, що веде дуже тонку гру і перехитрить у ній партнера. Гітлер вважав, що для початку краще віддати частину Польщі, Фінляндії, Прибалтику для запевнення щирості союзницьких намірів, щоб потім відібрати все. Сталін міркував, що хоча одержаний завдаток не малий,і  нехай союзник думає, що має надійний тил. Ось коли вони (за радянською термінологією – імперіалісти) взаємно виснажаться,у боротьбі тоді вступить СРСР і світова революція зробить свою справу - червоний прапор комунізму накриє світ.  Так думалося, але не так сталося.

          Українське питання завжди ставало на порядок денний із загостренням політичної ситуації в Європі, яка грозила перерости у війну. На жаль, історично українська проблема в той час інакше і не могла б бути вирішена, як через війну одного загарбника з іншим. Правда, у цій боротьбі могла бути надія на чудодійство, через посередність якого можна було б досягти державності. Однак прапором українських інтересів прикривалися як фіговим листком і більшовики, і фашисти. І робили це з єдиною метою: замаскувати свої грішні імперські загарбницько - асиміляційні цілі.

          Власне, реальні українські чинники, які стояли на позиціях українського самостійництва у міжвоєнний період, потужно були представлені Організацією Українських Націоналістів, в якій, у міру наростання відчуття близькості війни,нажаль стався розкол. Вбивство керівника ОУН Євгена Коновальця, який в Організації бувне тільки вождем, але й фактором стабілізуючим, прискорило розкол ОУН на мельниківське та бандерівське крила. До речі, вбивство Коновальця енкаведистським агентом П. Судоплатовим, свідчить про розуміння цією спецслужбою ролі ОУН та її керівника напередодні радикальних змін у Європі.

          Мельниківське крило орієнтувались на допомогу Німеччини, бандерівці – на власні сили і сприятливі умови. Однак ілюзії розвіялись дуже скоро. Після анексії Чехословаччини нацистами,  у Закарпатті українці при підтримці патріотичних сил Галичини, проголосили незалежну державу з тієї частини українських земель, які були у складі Чехословаччини. Однак у плани Гітлера не входило сприяння утворенню жодної незалежної української держави. Він віддав цей острівок пориву української свободи  на поталу угорським фашистам.

          Цим актом брунатий Фюрер не тільки закріпив угорського маріонетку Горті        як союзника, але й дав зрозуміти червоному московському диктатору, що український «джокер» не буде використано у грі проти нього. Це було опосередкованим політичним підморгуванням до зближення задля «вищих цілей» - поділу світу на червоносерпасті та коричневосвастичні зони інтересів як в українській так і загальноєвропейській справі.

          Про вагу українського питання у долві Європи того часу свідчить судження У.Черчеля: «Якщо Фюрер проголосить Україну незалежною, то західні союзники програли війну, якщо ж ні, то Великобританія переможе.»

          У Гітлера відносно України були свої плани: це мав бути життєвий простір, житниця, а люди – робочою силою третього рейху…

           Спроба українських самостійників – бандерівців проголосити 30 червня 1941 р. відновлення Незалежності у Львові закінчилась тим же – всі головні політичні діячі активної дії були заарештовані і заслані у концтабори або знищені. Ілюзії розвіялись до кінця.

          Лише жертовна боротьба на два фронти у 1942-1954 рр. стала яскравою сторінкою визвольних змагань українського народу за Свободу. Але це було вже після 1 вересня 1939 року…

          Саме того дня 80 років назад, світ вступив в одну із своїх найстрашніших, найдикіших, найганебніших сторінок світової історії  – Другу світову війну.  

Т.Шах

член УВАН у Канаді

Українське питання: сто п’ять років тому…

Українське питання: сто п’ять років тому…

(До річниці початку Першої світової)

Російський імперіалізм протягом ХVIII століття наблизився до «європейського дому» і став небезпечним чинником у політичному житті. Спочатку Цар Петро І утвердився на берегах Балтійського моря, а його «наступниця» Катерина ІІ – на Чорному. Наполеонівські війни поч. ХІХ ст. зупинили просування Росії у Європу через Балкани. Першим, хто заговорив про політичну небезпеку для Європи через потенційну можливість вторгнення «московського медведя», був Наполеон Бонапарт. У його планах значилося бажання розчленити Росію на декілька підконтрольних державних утворень. Серед них були і українські терени, «Країна козаків». Не вдалося. Навпаки, російський імперіалізм, з бігом часу стає «жандармом» Європи, особливо внаслідок придушення угорського повстання 1849 р. в часи загальноєвропейської революції 1848-1849 рр.

На шляху Росії до Європи через Балкани стояла Османська імперія, яка у той час (середини ХІХст.) була уже ослаблена. Один удар і … османи впадуть – мрія російських «яструбів». Вони сподівалися, що чергова російсько-турецька війна 1853-1854 рр. доконає імперію османських мусульман. Все до того йшло. Європа потрохи почала розуміти напрям зовнішніх зусиль «дому Романових». Несподівано для «дому» у події 1853-1854 рр. втрутилися Британія і Франція. Вони ввели свій флот у Чорне море. Туреччина була врятована, розпочалась Кримська війна. Воєнні дії, що розгорнулись у січні 1854 р., означали вступ у війну Британії та Франції. Росія надіялась на допомогу Прусії та Австрії . Прорахувалась. Європейські країни боялися посилення Росії (як показав перебіг історії, мали чого). Паризький мирний договір підписаний 30.03.1856 р. на якийсь час зупинив імперський апетит Росії, їй заборонили тримати флот на Чорному морі. Були ще й інші втрати. Проте імперіалістична захланність Росії привела до чергової російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Прикриваючись захистом православних від  мусульманських утисків, реалізуючи пан славістські ідеї, Росія перемагає у цій війні. Це було зафіксовано у Сан-Стефанському мирному договорі з Туреччиною у березні 1878 р. Європейські країни в чергове сполошились і примусили Росію погодитись на перегляд умов миру . Міжнародний конгрес у Берліні в червні 1878 р. розглянув умови миру. Під тиском Росія дала згоду на зміну умов. Сподівання царя Олександра ІІ на підтримку Німеччини, провалились і на цей раз. Канцлер уже об’єднаної Німеччини Отто Бісмарк зрозумів, що посилення Росії на Балканах грозить усій Європі. Він, як твердять дослідники, інспірував у 1888 році статтю Е. Гартмана «Russland in Europa». У ній йшлося про доцільність поділу Росії на національні держави ( свого часу, як уже зазначалось, про це ж говорив і Наполеон Бонапарт). Бісмарк вважав, що серед виокремлених держав має бути «Київське королівство» під протекторатом Габсбургів.

Суперниця Росії на Балканах по впливах на слов’янське питання була Австро-Угорщина. У результаті Берлінського конгресу вона одержала мандат на управління Боснією і Герцеговиною. 1908 р. Габсбурги анексували підмандатну територію і включили її до складу імперії. Австро-Угорщина стала головним ворогом Росії на Балканах, та й не тільки. Балканські війни 1912-1913 р. остаточно перетворили півострів у пороховий погріб Європи. Треба було лише іскри.

Після оприлюднення позиції О. Бісмарка щодо Росії, українське питання стає частиною європейської політики, особливо тоді, коли ймовірність великої війни набирає очевидності. Українську карту у своїй грі хочуть використати противники у бажаннях заволодіти цим ласим шматком. Росія, як              «держачка» основної української етнічної території та Австро-Угорщини, що володіла Галичиною і Буковиною. Перша хотіла «з’їсти» ту частину українських земель, якими володіла монархія Габсбургів на основі цього остаточно подолати «мазепинський» сепаратизм.

«Росія вже від ХVІІ ст. постійно поборює український рух, – писав з приводу загрози для «єдіной і нєдєлімой» відомий українофоб, свого часу голова Ради міністрів царської Росії ( з липня 1906 р.) Пьотр Столипін, - буде і надалі  поборювати , бо він постійно загрожує цілісності і неподільності держави». Тепер послухаємо, що з приводу «мазепинства» думав, говорив і писав інший Пьотр, Струве. Він же демократ, російсько-конституційний: «Анексія Галичини потрібна для внутрішнього одужання Росії, бо існування в Австрії малоросійського народу і підтримувало в нас те, що називалось українським питанням». Думка Отто фон Бісмарка засіла у певної частини австрійських політиків, які розуміли, що без «Країни козаків» не буде Росія імперією ( позиція актуальна і сьогодні). Це турбувало російський шовіністичний бомонд. Не дивно, що українське питання залишається головним у російській внутрішній та зовнішній політиці. Коли стало очевидним, що наступником старого Австро-Угорського імператора Франца Йосифа  буде його племінник Франц Фердинанд, російська розвідка зарухалась по-справжньому. Симпатії Франца Фердинада до «русинів» Галичини були відомі. Цього боялись російські великодержавники. Братанець Франца Фердинанда Вільгельм фон Габсбург, пізніше відомий як Василь Вишиваний, у своїх спогадах, опублікованих у 1919 р., дає таку оцінку престолонасліднику: «Це був чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і для українців був прихильний. Носився з замірами відбудови великої Української держави». Така позиція ерцгерцога Франца  Фердинанда спонукала російські спецслужби шукати шляхи недопущення його до престолонаслідування. В підготовку до замаху на ерцгерцога був задіяний начальник сербської розвідки полковник Драгутин Дмитрієвич ( за сукупністю заслуг він же агент російського генштабу). Сербська розвідка підготувала атентат за участю сербської націоналістичної організації «Млада Босна.   Зігравши на патріотичних почуттях членів цієї організації. Драгутин «вклав» револьвер у руки  юнака Гаврила Принципа. Вистріл пролунав 28 червня 1914 року у Сараєві, адмінцентрі Боснії та Герцеговини. Це був день національної жалоби «Відован , який щорічно відзначався сербами. Постріл, убив престолонаслідника та його дружину Софію і став тим сірником, який підірвав європейський пороховий погріб. Через місяць після атентату почалася Перша світова війна. Минуло 105 років.  

 

Тарас Шах

Бібрка 

 

БОЛЮЧІ СПОМИНИ ОЧЕВИДЦЯ

БОЛЮЧІ  СПОМИНИ  ОЧЕВИДЦЯ



Дарія Катерина Долбан

 Я, Дарія Катерина Долбан, з роду Стрейко, дочка Ізидора і Марії з дому Налесник, народилася 20-січня 1936 року в селі Павлокома на Посянні.

Подаю опис подій і моїх переживань в часі нападу на наше село поляків з околичних сіл: Дильонґови, Сільніци, Барткувки і міста Динова в 3-5 березня 1945 року.  Вони, поляки, розтріляли наших Батьків, Родину і односельчан.

     У суботу 3-го березня наші батько сказали до мами, щоб мене і брата Назара, народженого 17–го червня 1942 року, тепло зібрати, бо підемо до тети Катерини Мудрик, котрі жили близько нашої хати.

Наша бабця Марія Стрейко, з роду Несторовська, татова мама, сказали, що вони залишуться в хаті і не підуть з нами.

Коли ми прийшли до тети, то тато і вуйко Іван Мудрик радилися, що дальше будуть робити, бо наше село вже було обстрілю- ване з усіх сторін.

     Я скинула мої червоні черевички у тетиній кухні.  Дивлячись у вікно, я побачила кілька мужчин з рушницями, котрі йшли до сусідньої хати.  Я сказала для батька і вуйка, що я бачила через вікно.