(з нагоди 125-ліття поселення українців в Канаді)
...
Доле, доле! Як би то знать, де тебе шукати!
Світ широкий, ... а шляхів багато.
Петро
Кузьменко
“Батько українського поселення у Канадi” – так називає постать д-ра Осипа Олеськова (1860 - 1903) Михайло Марунчак, автор
двотомної «Історії українців Канади» (1968, 1974), виданої накладом Української
Вільної Академії Наук в Канаді. Не хто інший, як О.
Олеськів допоміг дати відповідь на питання, влучно виражене П.Кузьменком, яке
на зламі ХІХ-ХХ ст. мозолило не одного чоловіка:
Три дороги... Котру вибрать? Де щастя, де горе?
Три дороги... Котру вибрать? Де щастя, де горе?
Завдяки
йому те, що почалося з задуму Івана Пилипова
з Небилова: “спровадити більше родин з нашого
села” до Канади, щоб разом жити в одній
околиці, осягнуло більшого масштабу.
З
часом все забувається. Призабулося й ім’я Осипа Олеськова, іменем якого
українські піонери в Канаді називали свої колонії, пошти, школи, читальні...
Ім’я призабулося, але збереглося в державних архівах Оттави. Після закінчення
Другої світової війни добре відомий в англійському та українському науковому
світі д-р Володимир Юліян Кисілевський (W. J. Kaye) працював
при Міністерстві Громадянства та Імміґраціі. Серед 19 тек (files), які випадково попали в його руки, було дві теки
з іменем ОЛЕСЬКІВ. Ці документи, серед яких були листи Олеськова на ім’я
Міністра Внутрішніх Справ Канади, лягли в основу важливої праці д-ра
Кисілевського, яку він назвав «Ранні українські поселення в Канаді.
1895-1900» (Vladimir J. Kaye. Early
Ukrainian Settlements in Canada. 1895-1900: Dr. Josef Oleskow's Role in the Settlement of the Canadian Northwest.
Toronto: University of Toronto Press. Торонто. 1964). Цю
працю беруть за основу всі історики та дослідники, які цікавляться початками
українського поселення в Канаді.
Осип
Олеськів, відомий свого часу член товариства «Просвіта»,
кваліфікований агроном та економіст, добре знав тодішню ситуацію і був
ознайомленим з рівнем життя людей, особливо озлиднілого селянства в
Австро-Угорщині. О. Олеськів був свідомий того, що
еміґрація є неминучим процесом. Маючи відомості про еміґрацію до Бразілії, він був
рішуче проти того, щоб там поселялися українці, для яких тамтешній клімат та
умови життя були цілком несприятливими. В
одній з пісень, привезених українськими еміґрантами з Бразілії і записаних Володимиром
Гнатюком від селян на Тернопільщині (записані автором пісні вийшли з друку
оремою книгою під назвою «Українські народні пісні в записах В. Гнатюка»), читаємо:
Ми ся від вас віддалили далеко за море, Навіки-смо попрощали свої любі гори. Зрікли-смо ся свої землі, де-смо ся
родили, І тих панків, тих
полячків, котрії з нас жили. Вже пропало, вже не будем так їм ся
кланяти, Ані руки вже не будем
панків цюлювати
Якщо у рядках цієї пісні (у деяких піснях Бразілію наші селяни називали Бранзолією), відбивається настрій людей, які їдуть в чужі землі з вірою в те, що там вони нарешті стануть господарями своєї долі, то в наступній пісні звучить пересторога і змальована та жорстока реальність, в якій опинилися галицькі еміґранти:
У
тисячу вісім сот літ дев’ядесять п’ятий Прийшла
пісня з Бразілії, варт ї переймати. А хто її перейме, той буде співати, Той
присяде хвіст на лаві, не рушиться з хати. Агенти нас
подурили: «Поїде ксьондз з
нами!», А
тепер ми такі бідні, як діти без мами...
Будучи
сином свого народу, О. Олеськів бажав йому допомогти оселитися
на тій землі, яка буде для нього найсприятливішою, в яку він зможе пустити
здорове коріння. Замість Бразілії він радив своїм людям їхати до Канади і
навіть подорожував до Канади, щоб докладніше ознайомитися з еміґраційним
процесом, побачити землі, пропоновані урадом для заселення землі (хоч кращі
землі на той час вже були заселенені в основному бритійцями), ознайомитися з
природніми умовами, зустрітися на місці з першими українськими переселенцями
тощо. Подорож тривала від кінця липня до середини жовтня 1895 року. Разом з
Олеськовим подорожував Михайло Дорундяк, який добре розумівся у веденні фармарстава.
По
дорозі до Канади і з Канади вони зупинялись у Лондоні, де д-р Олеськів
зустрічався з Верховним уповноваженим Канади у Великобританії, щоб обговорити
питання групової еміґрації галицьких селян до Канади на постійне поселення. В
Канаді це питяння обговорювалося з міністром внутрішніх справ, з уповноваженим
у справах колонізації та іншими високопосадовцями.
Подорож
почалася з Вінніпеґу, осередку переселенчого руху, звідки О. Олеськів та М. Дорундяк вирушили до
Альберти та Саскачевану. По дорозі відвідали кілька родин, які недавно приїхали
з Небилова. Д-р Олеськів називає такі прiзвища:
Василь Яців (приїхав 1892 р.), Юрко Паніщак, Гнат Дмитришин, Лука Кульчицький,
Іван Барський (приїхали 1895 р.), Юрко Рожко (приїхав 1894 р.), Дмитро
Відинович (приїхав 1893 р.), Юрко Пайш та інші.
Олеськів
і Дорундяк побували в м. Calgary,
відвідали німецьких фармарів в околиці Stoney Plains неподалок
від м. Едмонтон, які прибули з Галичини, в основному з околиць Львова, Стрия,
Дрогобича. Вони зупинялися у Fort Saskatchewan, Beaverhill (провінція
Саскачеван). Ці околиці також були заселені німцями з Галичини,
серед яких фармарував, і навіть дуже добре, Антон Пайш з Небилова, жінка якого
скаржилася гостям лише на те, що в околиці не було священика і вони забагато
грішили: пізно вставали, забагато їли і недостатньо
постили. О. Олеськів і М. Дорундяк відвідали місцевість біля Lіmestone Lake (Township 56, Range 19,
що на захід від Четвертого меридіану), серед фармарів якої було 16 родини з
Небилова. Д-р Олеськів, постійно записуючи свої спостереження, занотував, що
вони мали 16 коней, 20 волів, 40 голів худоби, обробляли прибл. 200 акрів землі і згадує такі імена:
Андрій Пайш, Стефан Чічак, Михайло Пaлішій, Микола Тичковський, Петро і
Матей Мельник (з Перегінськoго),
Михайло Мельник (з околиці Самбора), Іван Дубровський (з околиці
Золочева). Побували вони і в багатій на вугілля Пенсильванії (США), в шахтах
якої працювало багато українських заробітчан.
Важливо
підкреслити і той факт, що д-р Олеськів отримав від канадійського
уряду згоду
на те, що в еміґраційній канцелярії у Вінніпеґу повинен бути урядовець (Кирило
Ґеник), який буде займатися справами укранських переселенців.
Підсумком
подорожі О. Олеськова по Канаді була брошура «O Еміґрації», в
якій він на основі своїх спостережень рекомендував людям оселятися у преріях
Канади. Писав автор і про труднощі в дорозі, особливу увагу звертав на
харчування на кораблях, радив брати в дорогу свій хліб, сухарі, солене сало,
ковбасу, бринзу, каву і чай... Вісті про Канаду і брошура д-ра Олеськова
знайшли дорогу навіть на землі, які були під Росією.
Продовжував
працювати для свого народу д-р О. Олеськів ще протягом 5 років після повернення
з Канади, підтримуючи тісний звязок з урядом Канади, на запрошення якого брав
участь у конференціях в містах Лондон, Гамбурґ, Відень.
 |
