Лицар-Командор Ордену св. Сильвестра Папи. (до 130-річниці з дня народження Степана Шаха)

У кожного своя доля…

Т.Шевченко

Галичина, як частина української етнічної території з 1772 року потрапила у сприятливе політично-економічне та культурне середовище ніж основна частина України,яка залишилась під російською займанщиною з її азіатсько-тоталітарною системою управління та визиску . З часом Австрія ( з 1867р Австро-Угорщина),як центрально - європейська держава,в силу загальноєвропейських змін,трансформувалась у контитуційну монархію  у якій діяв закон. Русини (українці),як один із народів,що були у складі держави Габсбургів,мав можливість переймати кращий досвід інших слов’янських етносів,що жили поруч,у розбудові національно - культурницьких та кооперативних організацій,а з часом і політичних партій,які,хоч ще всидливо,але почали обговорювати ідеї можливого самостійництва.

"ВІН ЗА УКРАЇНУ ГОЛОВУ ПОКЛАВ..." (До 100-ї річниці з дня народження Івана Керницького - «Крилатого»)

Пам'яті учасникам руху Опору, які загинули за свободу України у криївках Галичини та Волині.

Народ не може будувати своє майбутнє, якщо він забув про минуле.
Голда Меїр

Галичина як західна вітка українського народу після входження до Австрійської імперії розвивалась в умовах, які відрізнялись від імперських московських. На галицьких русинів (українців) впливали ті загальноєвропейські процеси, через які, як центральноєвропейська країна, проходила Австрія (з 1567- Австро-Угорщина). Окрім цього в імперії Габсбургів слов’янський елемент складав чималий відсоток. Русини-українці у своєму етнорозвитку мали можливість порівнювати, співставляти свійпоступ з іншими слов’янськими утвореннями, брати приклад. Чого не мали українці підросійськоїзайманщини.

Наприкінці першої половини ХІХ ст. галицькі русини в особі «Руської трійці» із своєю «Русалкою Дністровою» заманіфестували, що русини Галичини є народом, який зберігає історичну пам’ять і вона нагадує про спільну історію українців.

« Бескид» - борець з когорти незламних (До 100-ої річниці з дня народження Кирила Якимця)

Якщо нація має героїв,які віддають життя в боротьбі за свободу – вона безсмертна.

Пам’яті Миколи Якимця, товариша з бродівського періоду життя.​​​​​​​​​​​ 

 

Кожна пригноблена нація має шанс на майбутнє,якщо вона бореться за нього. Межа такої боротьби – національна свобода, незалежна самостійна держава. Великий Тарас Шевченко розумів і закликав: «Борітеся – поборите», бо у «своїй хаті своя правда і сила, і воля». Українці, маючи настанови Батька, при історичній можливості починали цей нелегкий шлях: боролись, клали голови, зазнавали поразки і знову кидались до бою. Тільки у XX ст. тричі українці брались за зброю, щоб силою здобути незалежність. Поміж мілітарним супротивом змаг за волю набирав інших, більш,латентних форм, але він тривав. І нарешті  1991 року воскресла Україна! Густо зрошена кров'ю нації відродилась на уламках імперії. Проте боротьба триває і нині проти підступного, часто замаскованого ворога. Івідкритого також.

Найбільш драматична хроніка змагань припадає на 1939-1954 рр., коли бездержавна нація стала до зброї за незалежність протии могутніх імперій – СРСР та нацистської Німеччини. Боротьба була програна, але вона продемонструвала історичну тягкість змагань народу за свободу, стала безпрецендентним прикладом у світовій історії національно - визвольної боротьби, коли народ без держави створив армію, яка у підпільній партизанській боротьбі змагалась із двома мілітарними монстрами і, програвши цю боротьбу, виграли майбутнє – у горнилі цього надлюдського змагання заклалась героїчна мотенція народу, щоб знову вибухнути у вирішальний час.