Якщо нація має героїв,які віддають життя в боротьбі за свободу – вона безсмертна.
Пам’яті Миколи Якимця, товариша з бродівського періоду життя.
Кожна пригноблена нація має шанс на майбутнє,якщо вона бореться за нього. Межа такої боротьби – національна свобода, незалежна самостійна держава. Великий Тарас Шевченко розумів і закликав: «Борітеся – поборите», бо у «своїй хаті своя правда і сила, і воля». Українці, маючи настанови Батька, при історичній можливості починали цей нелегкий шлях: боролись, клали голови, зазнавали поразки і знову кидались до бою. Тільки у XX ст. тричі українці брались за зброю, щоб силою здобути незалежність. Поміж мілітарним супротивом змаг за волю набирав інших, більш,латентних форм, але він тривав. І нарешті 1991 року воскресла Україна! Густо зрошена кров'ю нації відродилась на уламках імперії. Проте боротьба триває і нині проти підступного, часто замаскованого ворога. Івідкритого також.
Найбільш драматична хроніка змагань припадає на 1939-1954 рр., коли бездержавна нація стала до зброї за незалежність протии могутніх імперій – СРСР та нацистської Німеччини. Боротьба була програна, але вона продемонструвала історичну тягкість змагань народу за свободу, стала безпрецендентним прикладом у світовій історії національно - визвольної боротьби, коли народ без держави створив армію, яка у підпільній партизанській боротьбі змагалась із двома мілітарними монстрами і, програвши цю боротьбу, виграли майбутнє – у горнилі цього надлюдського змагання заклалась героїчна мотенція народу, щоб знову вибухнути у вирішальний час.
Визвольний змаг 1944-1954 – найближчий до нас у часі.
Покоління цих людей ще дочекались 1991 р., і в умовах незалежної України стали джерелом інформації про борців за волю і незалежність. Перед нами відкрився і продовжує бути явним героїзм борців, їх безмежна відданість ідеалам української свободи. Цей патріотизм аж до самопожертви заманіфестував постулат, що народ, який має синів і дочок, які готові у боротьбі за національну свободу віддати життя – безсмертний.
Одним з героїв, який після десятирічної участі у боротьбі в лавах ОУН-УПА за незалежну Українську державу поклав своє молоде життя на вівтар Вітчизни, був Кирило Якимець. Цьогоріч, у березні минає 100 років з того дня, коли у молодої сім'ї соколівських господарів Миколи Якимця та Анни, з дому, Бартиш, народився первісток-хлопчик. Йому при хрещенні дали ім'я Кирило, а о.Осип, який миропомазував дитя, вніс у метрику народжених містечка Соколівка, на той час Золочівського повіту, запис про цю подію під №10 (на 1939 р у Соколівці мешкало 2750 осіб – прим. авт.).
Повернімося до Кирила Якимця. Батьки хлопця, добрі господарі та національно свідомі селяни, хотіли бачити сина освіченою людиною, яка зможе більше зробити для сім'ї та української справи.
Після закінчення початкової школи, хлопець Кирило став учнем Бродівської гімназії ім. Ю.Коженьовського. Це булла державна гімназія з польською мовою навчання. Хлопці-українці у гімназії гуртувались, що стало можливим «тримати оборону» перед проявами шовінізму з боку «нелюбів» українства. У гімназії він познайомився з однодумцем, хлопцем із с. Шнирів, Петром Федуном, який був не тільки національно свідомим українцем, але й мав задатки пропагандиста ( пізніше провідний ідеолог ОУН-УПА під псевдо «Полтава», майор УПА, загинув під час бою із каральним загоном МГБ узимку 1951 р. – прим. автора).
Прийшов 1939 р. Друга світова війна і більшовицька участь у поділі ІІ Речі Посполитої внесли свої корективи у розвиток української державницької перспективи: слабка надія на позитивну допомогу у цьому питанні з боку Німеччини і агрессивно-ворожа з боку СРСР. Радянізація 1939-1941 рр. мала на меті нейтралізацію будь-яких проявів національного життя, утвердженнярадянських загально-імперських стандартів. Звідси і основний ворог – більшовицький окупант.
З 1939 р. Кирило Якимець стає учнем 10 класу Бродівської середньої школи. Виконуючи завдання ОУН, вступає у комсомол, там проводить відповідну роботу, вивчає цю більшовицько-молодіжну структуру для розуміння можливих шляхів нейтралізації ідеологічного комуністичного впливу на молодь.
У 1939-1940 рр. К.Якимець уже провідник Бродівського проводу ОУН. Маючи документ про радянську середню освіту у 1940 році він стає студентом історичного факультету Львівськогоуніверситету. Завдання – здобувати освіту та проводити серед студенства пропаганду націоналістичних ідей, вивчати кадровий потенціал молоді, можливість залучення окремих її представників до конкретної національної роботи.
Літо 1941 року ще раз вносить корективи у форми, методи і об'єкти боротьби. Німецька політика щодо українського питання стає ясною після 30 червня 1941 р., коли ОУН (б) намагалась проголосити відновлення української державності. Арешт очільників ОУН, їх тюремнеконцтабірне ув'язнення, розправа гестапо із похідними группами ОУН знімає питання про будь-яку позитивну роль Німеччини у вирішенні української проблеми. Нацистська Німеччина – ворог, ще один. Отже, треба боротись із обома, але насамперед з основним, який стає ним з розвитком подій.
У період німецької окупації, Кирило Якимець працює на терені, вчителює у с. Баймаки, вивчає можливості території для партизанської та підпільної боротьби. В той же час він очолює референтуру юнацтва Бродівського повітового (1941-1942) та Золочівського окружного (1942-1944) проводів ОУН, активно робудовує мережу ОУН на цих теренах.
Із зміною ситуації на фронтах Другої світової, особливо після поразки італійсько-німецьких військ під Ель-Аламейном (Північна Африка) у листопаді 1942, та німецьких під Сталінградом на початку лютого 1943 р., висадки союзницьких військ на Сицилії в липні 1943 р., стає зрозумілим, що основним ворогом у боротьбі за українську незалежність стає Радянський Союз. Відповідно провід ОУН основну увагу приділяє підготовці до партизанської війни у поєднанні з підпільною діяльністю.
Восени 1944 р. керівництво ОУН-УПА скеровує К.Якимця на роботу політвиховника підстаршинської школи УПА у Карпатах (травень-липень 1944р.) Вона дислокувалась у районі с.Велика Тур'я Долинського району на Станіславщині. (До слова, керівником цієї школи був гімназійний товариш Кирила, уже згадуванийПетро Федун – прим. автора).
Тепер використаю дослідження Михайла Романюка, одного з львівських істориків, який професійно займається дослідженням визвольної боротьби, зокрема на Золочивщині.
«Перетнувши лінію фронту у серпні-вересні 1944 р. – пише М.Романюк – повернувшись на рідні терени (К.Якимець –Т.Ш.), очолив Бродівський повітовий провід ОУН, керуючи діяльністю збройного підпілля та відділів УПА у тодішніх Бродівському, Пониковецькому, Олеському та Підкамінському районах Львівської області.
У липні 1945 р. став організаційним референтом (заступником керівника) Золочівського окружного проводу ОУН Богдана Кваса-«Блакитного». Восени 1947 р. після переведення «Блакитного» на інший терен, К.Якимець зайняв пост провідника Золочівської округи ОУН і виконував ці обов’язки до своєї загибелі. В останній період життя керував діяльністю збройного підпілля ОУН дев’яти районів – Бродівського, Буського, Глинянського, Заболотцівського, Золочівського, Краснянського, Олеського, Підкамінського, Поморянського.» (Див: «Воля народу». 4 червня 2015 р.).
Найбільш запекла боротьба більшовицької влади проти структур руху Опору ОУН-УПА розгорнулась після закінчення воєнних дій у Європі внаслідок капітуляції нацистської Німеччини та її союзників. Кремль, в особі Йосифа Сталіна, шаленів – Німеччину подолано, а з якоюсь купкою націоналістів не можуть дати ради. Для консультацій щодо форм і методів боротьби проти українських націоналістів залучають «кращих спеців» НКВД, в тому числі П.Судоплатова,знавця української теми, вбивцю Є.Коновальця.
Весною 1946 року НКВД перетворюють у два каральних міністерства – МВД і МГБ (вживаємо російські відповідники, бо місцеве населення в той час так їх іменувало – прим. автора). Згодом монополізують – виключне право на боротьбу з українським націоналістичним рухом одержує МГБ (министерство государственной безопасности). Набір методів боротьби з боку більшовицьких каральних органів постійно зростає: облави, вивезення сімей учасників ОУН-УПА (батька і матір К.Якимця репресували, вивезли вглиб Росії, звідти вони не повернулись), звернення уряду до учасників Опору про помилування (це пряник –Т.Ш), прилюдні страти через повішання учасників підпілля, спецбоївки НКВД-МГБ під виглядом упівців. Широкого розмаху набуло вербування сексотів (секретних сотрудников) із тих, хто не витримав тортур та погодився на співпрацю, і особливо тих, які погодилися за «30 срібників». (На жаль, були і такі – Т.Ш.). Сексоти були небезпечні тим, що будучи у середовищі борців, знали персоналії керівництва, місця дислокації криївок та бункерів. Їх чорна душа продавала спочатку совість, а потім і тих, які ділили з ними кусок хліба у скроніпротягом довгого часу, особливо зимового.
На початку 1946 р. більшовицькі спецслужби з різних джерел, а найбільше з «источников» (читай саксотів), здобули відомості про керівництво ОУН-УПА Золочівської округи. На основі цих даних і з метою викриття та ліквідації керівного складу Золочівського окружного проводу, НКВД-МГБ Львівської області видало постанову про заведення агентурної справи №387 «Яма» від 21 лютого 1946 року на керівний склад Золочівського окружного проводу ОУН.
Більшовистсько - емгебістська операція «Яма» набирає обертів. Агентура МГБ, яка діяла у середовищі повстанців, відробляє свої срібники – на кінець червня1946 року «Зенко» - «источник», подає дані на сімох членів проводу. Поступають від «хазяїв» команди і до інших «источников» про уточнення даних та підтвердження їх. Агенти «Мрия» і «Дмитро», «Роза», «Зореслава», «Орленко» і «Зенко», «Ялинка»,і «Бедняк», «Наталка» і «Галка», «Роман», і «Миша» та десятки інших з милозвучними псевдонімами відробляють,одержані «срібняки» . Емгебісти формують повний список і починають полювання. Так, в результаті сексотських донесень, серед яких перший був «Зенко», впав смертю героя окружний референт пропаганди Золочівського окружного проводу Іван Керницький «Крилатий». 18 лютого 1947 р. у криївці біля с. Гавареччина, він застрелився, щоб не потрапити в «кігті» катів.
К. Якимець пройшов добру школу конспірації, тому емгебістській службі ніяк не вдавалося одержати точні відомості про нього. «источников» де і коли він буде. Обложили плановане місце зустрічі «Бескида», а він не прийшов, або змінив його. Полювання було тривалим. Заарештували сестру Ліду, завербували її, але, як виявилося, вона діяла згідно плану брата. Довелось емгебістам відправити її до батьків у Сибір.
Невловимість «Бескида» заставила служби МГБ обіцяти винагороду за голову «отявленого бандита». Знаходились охочі. Переді мною документ з центрального архіву СБУ в Києві по справі К. Якимця.Документ мав гриф «совершенно – секретно». Якийсь «источник» «Голуб»запропонував легенду, як підібратись до «Бескидів» у зручний момент підсипає снодійне «Бескиду» і його охоронцям. Спецгруппа МГБ бере їх разом. Не вийшло. Таких спецоперацій, більших і менших було чимало. Про це говорять документи із агентурної «Ями». «Бескид» він же «Мар», «Луговий», «93» не завжди виходив без наслідків. Відомо, що принаймі тричі він , прориваючись з енкаведистсько-емгебістських «обіймів», був поранений: у 1945 р.- в обличчя, в листопаді 1946 – в руку у лютому 1947р.- в ногу (Михайло Романюк «Воля народу», 4 червня 2015р).
Найтяжчим періодом для української партизанки була зима. Морози і особливо наявність снігу, утруднювало маскування від ворога. Сліди видавали. Служба безпеки розробляла різні методи нівелювання слідів – від копій копит тварин до їх засіювання снігом із спеціальних пристосувань. Це спрацьовувало, але не завжди. Ворог теж про це знав.
Готуючись до зимівлі у 1948-1949 рр. для окружного проводу Золочівської округи ОУН-УПА була завчасу підготовлена поважна криївка у лісовому масиві недалеко села Гута Верхобужська Олеського району. Коли прийшов відповідний час, криївку «заселили»: окружний провідник Золочівської округи «Бескид», окружний референт СБ «Гнат», друкарки «Зенка» і «Ганя» та двоє охоронців. В криївці зберігався також архів окружного проводу, друкарня, радіо, запас паперу, харчі на зиму, медикаменти, зброя, чимало патронів, гранат тощо.
«Источники» дуже старалися у пошуках місця розміщення криївки окружного проводу і в результаті спостережень та їх аналізу виявили, що пізньої осені 1948 року булла помітна активність партизанських боївок у лісах недалеко села Опаки, Верхобуж, та гута Верхобужська ( від «источников»: «Гірбург», «Білий»,«Буг» - Т.Ш.). Коли випав сніг ембегісти активізували пошуки схрону. Вони організували полювання «мисливців на дичину (тільки подумати, у 1949 р. місцевим мисливцям давали можливість мати зброю!). Один із «мисливців», агент МГБ «Лен» помітив на снігу дивні сліди, які у певному місці пропадають.
На календарі 12 січня 1949 р., позаду Різдвяні свята на носі Старий Новий рік. Він ств днем трагічної розв'язки для шістьох героїв, яких оточили емгебістські опричники. Тепер залучимо архівні документи (фрагмент, мовою оригіналу): «Акт, 15 января 1949 года. Мы ниже подписавшиеся командир 88 СПВВ МГБ полковник Аврамчук и начальник Олесского РО МГБ Львовской области ст. лейтенант Худяков составили настящий акт в том, что по данным Олесского РО МГБ 14 января с.г., чекистско-войсковой группой проведена операция в составе ст. оперуполномоченого Олесского РО МГБ л-та Семкина и войсковой группой 88 СП под командованием сержанта Стрелкова в количестве 10 человек в 14.00 часов в координита (30 к 60) было обнаружено убежище Золочевского окружного «провода» ОУН.
При блокировании убежища бандиты оказали вооруженное сопротивление, в результате боя оказались убитыми 6 бандитов, из которых опознаны:
1. Якимец Кирил Николаевич, - псевдоним «Бескид» он же «Мар» - организационний референт (так в акті – Т.Ш) Золочевского окружного «провода» ОУН.
2. Паляныця Ольга, псевдоним «Криця» - б референт УЧХ, ныне спец курьер Золочевского окружного «провввода» ОУН.
3. Остальные 4 бандита, из них одна женщина не опознаны.
Дальше в акті перелік трофеїв. Акт закінчується текстом:
«Трупы бандитов и трофеи сданы в Олесское РО МГБ 15 января 1949 года в 12.00 часов.
В чем и составили настоящий акт.
Командир 88 СП ВВ МГБ полковник Підпис (Аврамчук)
Начальник Олесского РОМГБ л/о
ст. лейтенант Підпис (Худяков)
Для уточнення вбитих осіб «специ» із МГБ залучили своїх «тридцятисрібників». «Источник» «Галицкая» 17 січня до двох уже відомих тіл вбитих, назвала Юраса Михайла, псевдо «Залізняк» із Ясенова, друга жінка подібна на Козинську Катерину, псевдо «Победа», інших двох не впізнала.
18 січня ще один запроданець, «источник Орленно», теж двох із шести не впізнав, правда, процес впізнання відбувався вже не в Олеську, а «во дворе УКГБ» у Львові.
Уже згадуваний автор грунтовного дослідження «Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937-1953) «Михайло Романюк подає такий мартиролог героїв, які загинули 14 січня 1949 р. «у бою з емгебістськими «синьочервоними кашкетами»: Якимець Кирило, застрелився, щоб не потрапити у руки садистів МГБ, Паньків Василь, щоб не здатися живим, застрелився, Юрас Михайло, загинув при спробі прорватися з оточення, Паляниця Ольга, загинула у Криївці, Шеремета Катерина, загинула у Криївці, «Василь», особа, на жаль, не встановлена, загинув у перестрілці.
Із сумом мусимо констатувати: місце, де спочивають тлінні останки героїв, невідоме. Відоме інше місце – українська, рідна до болю, земля.
Честь героям і вічна їм пам'ять.
Тарас Шах, історик,
член УВАН у Канаді
м.Бібрка
20.01.2021р.
