Герої не вмирають!
«За тебе гину… Україно мила…»
(До 110 річниці з дня народження Гриця
Пісецького)
Світлій пам'яті онука Ігоря присвячую
Серед протипольських акцій УВО
особливе місце посідали напади на різні державні об’єкти, найчастіше приміщення
пошт, банків, скарбових урядів, поштових возів. Ці напади звалися «ексами».
«Головним завданням «ексів», – роз’яснює знаний історик ОУН Петро Мірчук, –
було підривати авторитет окупаційної влади, створювати стан непевності,
залякувати ворога, алярмувати публічну опінію на користь української справи та
морально мобілізувати українську суспільність. А крім того, через експропріаційні
акти УВО здобувала гроші на бойову діяльність. Йшлося тут про гроші, здерті
польським окупантом з українського населення…».
У 1929 році українські
націоналістичні сили, що діяла в краю і на еміграції, об’єднались в одну підпільну
політсилу – Організацію Українських Націоналістів (ОУН). На початках між
існуючою УВО та ОУН виникли певні сумніви щодо підпорядкованості. Для того, щоб
зняти ці організаційні шороховатості, керівник ОУН полковник Є. Коновалець
скликав у Празі (червень 1930 р.) конференцію ОУН. На ній був узгоджений формат
відносин з УВО. Для впровадження в життя її рішень Є. Коновалець призначає
найавторитетнішого на той час на теренах Галичини націоналіста, комбатанта УГА
Юліана Головінського Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ (західноукраїнських землях).
Він же одночасно стає і Крайовим Командантом УВО. Це соломонове рішення
полковника Коновальця зробило можливим нейтралізувати організаційні
непорозуміння та поступово трансформувати УВО у бойову структуру єдиної ОУН.
Для організаційної розбудови ОУН
збільшилась потреба у коштах. Ю. Головінський поринув у роботу, зміцнює усі
референтури, розробляє план поповнення фінансових ресурсів. «На перший удар
вибрано напад на поштовий амбулянс під Бібркою», – згадує про той час один із чільних діячів УВО З. Книш
(псевдо Ренс) у своїй книзі «Дух, що тіло рве до бою» (Вінніпег, 1951). Ю. Головінський
для цієї акції визначив четвірку: Ренс (керівник групи), Кришталь (Юрій
Дачишин), Кох (Микола Максимюк). Четвертим мав бути «Грицько» з Коломиї. За два
дні до визначеної дати нападу прийшло повідомлення, що через хворобу «Грицько»
не зможе з’явитись на чин. За рекомендацією Ю. Кришталя, замість вибулого, було
викликано із резерви Гриця Пісецького, якого добре знав Ю. Дачишин. Для Гриця
це мала бути перша участь в «ексі». Він був сильним вольовим юнаком, пластуном, відбув службу у польському війську,
володів зброєю.
Четвірка бойовиків УВО прибула до
Бібрки напередодні нападу, ще раз обсервувала місце планованої акції, уточнили
маршрут відходу та поодинці повернулись до міста на нічліг до місцевого зв’язкового.
30 липня о 10 годині вранці виконавці
«ексу» були на визначеному місці, в ліску по дорозі до Глібович Великих. Кох,
що мав подати сигнал про наближення амбулянсу, сховався на горбку за деревом…
Вже переїхали до Бібрки фіакри з пасажирами від поїзда зі Львова, став
наближатися і очікуваний віз. Піднята
рука Коха … акція почалась. Ренс, Кришталь і Пісецький вискочили із засідки,
Ренс скомандував до поліцая, що супроводжував,: «Ренце до гури!» – і перекинули віз разом із кіньми. В перестрілці
був смертельно поранений поліцай Молєвський, а фірман, молодий хлопець, з
переляку кинувся втікати, добіг до міста і зчинив ґвалт.
«Kurjer Polski”, газета, що виходила у
Варшаві, у № 207 за 31 липня 1930 р. повідомила
наступне: «30.7 біля 12.30 між станцією Бібрка-Глібовичі і містом Бібрка
виконано грабіжницький напад на поштовий віз, який доставляв до повітового
уряду в Бібрці гроші в сумі 55 тис. злотих».
Гроші, що були на возі, виявились
металевими (срібні), важкими. Частину їх заладували в наплічники, решту
заховали в лісі, згаяли на це трохи часу. Розійшлися в різних напрямках. Поза
тим на алярм візника поліційна погоня на конях наздогнала одного із утікачів на
узліссі – почалася перестрілка. «Lwowski Kukjer Poranny” в номері за 2 серпня 1930
р. подає: «Поліцай Франчак відповів вистрілами, один із них попав бандитові в
ногу, другий в ліву грудь, третій справа над вухом». Україномовна преса так
подає фінал трагедії. «Зроблено облаву й за Хлібовичами здогнали одного з
учасників … Він вистрілив о вдоганяючого поліцая, та не вцілив, зате поліцай
вцілив його двома кулями. Ранений впав на землю, останніми силами вистрілив
собі в бороду й загинув на місці. Вбитий – це Гриць Пісецький, студент прав,
син о. Пісецького з с. Корнів пов. Городенка. Вбитий мав при собі відзнаку УВО
(«Жіноча доля», 1930 ч. 32 «Діло» 1 серпня 1930 р.).
Гриць був п’ятою дитиною у сім’ї о. Івана
Пісецького. Хлопець прийшов на світ 15 лютого 1907 року (така дата зафіксована
у матуральному свідоцтві випускника Станіславівської гімназії за 1928 рік). До того закінчив початкову школу у рідному
селі. Гриця домашні називали любовно Цуньо (зменшене від Грицуньо), так кликали
його і в гімназії.
Патріотичний дух сім’ї, особливо
батька священика, заклали основи його національного світобачення, закріплене
воно було у гімназійному середовищі, особливо у Пласті. Пластові табори з
атмосферою «Україна понад усе», активна участь у громадських гімназійних акціях,
національних святах, привели Гриця до УВО, а потім і ОУН. Присягу Організації
він сприйняв як морально - життєвий дороговказ.
Поліція не дозволила батькам забрати
тіло сина, він був для Речі Посполитої державним злочинцем.
Поховали його, згідно розпорядження
влади, на міському цвинтарі у Бібрці,
навіть під цвинтарем. Погріб покійного
здійснив міський священик о. Д. Міхур. З часом могила Гриця Пісецького
опинилась в центрі кладовища, на горбочку, на видному місці. Так розпорядився Час.
Пам'ять про Гриця Пісецького жила в
тих тернових вінках, які, щонайменше двічі на рік (1 листопада та на Зелені
свята) появлялись на могилі, не дивлячись на всі поліційні заборони та
перешкоди. У жовтні 1930 року велику поему «Лови», про липневий 1930 року чин
під Бібркою, В. Васильківський присвятив Г. Пісецькому. Автор закінчив твір
словами:
А вітер шепіт з
уст схопив на крила:
«За тебе гину… Україно
мила…»
Запалена свічка на могилі героя і в радянські
часи підтверджувала тяглість національної
пам’яті.
Незалежна Україна посмертно, з нагоди
100 річниці Пласту, нагородила пластуна з куреня «Лісові чорти» Гриця
Пісецького орденом «Залізного хреста».
У
110 річницю з дня народження Гриця Пісецького схиляємо голови біля його
могили і кажемо: «Пам’ять про людину, що поклала на вівтар Вітчизни свої 23 роки
життя, мусить жити вічно!».
Герої не вмирають!
Тарас Шах, заслужений вчитель України, член УВАН в Канаді
Бібрка. 8 лютого 2017 р.
