вівторок, 30 липня 2019 р.

Українське питання: сто п’ять років тому…


Українське питання: сто п’ять років тому…

(До річниці початку Першої світової)

Російський імперіалізм протягом ХVIII століття наблизився до «європейського дому» і став небезпечним чинником у політичному житті. Спочатку Цар Петро І утвердився на берегах Балтійського моря, а його «наступниця» Катерина ІІ – на Чорному. Наполеонівські війни поч. ХІХ ст. зупинили просування Росії у Європу через Балкани. Першим, хто заговорив про політичну небезпеку для Європи через потенційну можливість вторгнення «московського медведя», був Наполеон Бонапарт. У його планах значилося бажання розчленити Росію на декілька підконтрольних державних утворень. Серед них були і українські терени, «Країна козаків». Не вдалося. Навпаки, російський імперіалізм, з бігом часу стає «жандармом» Європи, особливо внаслідок придушення угорського повстання 1849 р. в часи загальноєвропейської революції 1848-1849 рр.

На шляху Росії до Європи через Балкани стояла Османська імперія, яка у той час (середини ХІХст.) була уже ослаблена. Один удар і … османи впадуть – мрія російських «яструбів». Вони сподівалися, що чергова російсько-турецька війна 1853-1854 рр. доконає імперію османських мусульман. Все до того йшло. Європа потрохи почала розуміти напрям зовнішніх зусиль «дому Романових». Несподівано для «дому» у події 1853-1854 рр. втрутилися Британія і Франція. Вони ввели свій флот у Чорне море. Туреччина була врятована, розпочалась Кримська війна. Воєнні дії, що розгорнулись у січні 1854 р., означали вступ у війну Британії та Франції. Росія надіялась на допомогу Прусії та Австрії . Прорахувалась. Європейські країни боялися посилення Росії (як показав перебіг історії, мали чого). Паризький мирний договір підписаний 30.03.1856 р. на якийсь час зупинив імперський апетит Росії, їй заборонили тримати флот на Чорному морі. Були ще й інші втрати. Проте імперіалістична захланність Росії привела до чергової російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Прикриваючись захистом православних від  мусульманських утисків, реалізуючи пан славістські ідеї, Росія перемагає у цій війні. Це було зафіксовано у Сан-Стефанському мирному договорі з Туреччиною у березні 1878 р. Європейські країни в чергове сполошились і примусили Росію погодитись на перегляд умов миру . Міжнародний конгрес у Берліні в червні 1878 р. розглянув умови миру. Під тиском Росія дала згоду на зміну умов. Сподівання царя Олександра ІІ на підтримку Німеччини, провалились і на цей раз. Канцлер уже об’єднаної Німеччини Отто Бісмарк зрозумів, що посилення Росії на Балканах грозить усій Європі. Він, як твердять дослідники, інспірував у 1888 році статтю Е. Гартмана «Russland in Europa». У ній йшлося про доцільність поділу Росії на національні держави ( свого часу, як уже зазначалось, про це ж говорив і Наполеон Бонапарт). Бісмарк вважав, що серед виокремлених держав має бути «Київське королівство» під протекторатом Габсбургів.

Суперниця Росії на Балканах по впливах на слов’янське питання була Австро-Угорщина. У результаті Берлінського конгресу вона одержала мандат на управління Боснією і Герцеговиною. 1908 р. Габсбурги анексували підмандатну територію і включили її до складу імперії. Австро-Угорщина стала головним ворогом Росії на Балканах, та й не тільки. Балканські війни 1912-1913 р. остаточно перетворили півострів у пороховий погріб Європи. Треба було лише іскри.

Після оприлюднення позиції О. Бісмарка щодо Росії, українське питання стає частиною європейської політики, особливо тоді, коли ймовірність великої війни набирає очевидності. Українську карту у своїй грі хочуть використати противники у бажаннях заволодіти цим ласим шматком. Росія, як              «держачка» основної української етнічної території та Австро-Угорщини, що володіла Галичиною і Буковиною. Перша хотіла «з’їсти» ту частину українських земель, якими володіла монархія Габсбургів на основі цього остаточно подолати «мазепинський» сепаратизм.

«Росія вже від ХVІІ ст. постійно поборює український рух, – писав з приводу загрози для «єдіной і нєдєлімой» відомий українофоб, свого часу голова Ради міністрів царської Росії ( з липня 1906 р.) Пьотр Столипін, - буде і надалі  поборювати , бо він постійно загрожує цілісності і неподільності держави». Тепер послухаємо, що з приводу «мазепинства» думав, говорив і писав інший Пьотр, Струве. Він же демократ, російсько-конституційний: «Анексія Галичини потрібна для внутрішнього одужання Росії, бо існування в Австрії малоросійського народу і підтримувало в нас те, що називалось українським питанням». Думка Отто фон Бісмарка засіла у певної частини австрійських політиків, які розуміли, що без «Країни козаків» не буде Росія імперією ( позиція актуальна і сьогодні). Це турбувало російський шовіністичний бомонд. Не дивно, що українське питання залишається головним у російській внутрішній та зовнішній політиці. Коли стало очевидним, що наступником старого Австро-Угорського імператора Франца Йосифа  буде його племінник Франц Фердинанд, російська розвідка зарухалась по-справжньому. Симпатії Франца Фердинада до «русинів» Галичини були відомі. Цього боялись російські великодержавники. Братанець Франца Фердинанда Вільгельм фон Габсбург, пізніше відомий як Василь Вишиваний, у своїх спогадах, опублікованих у 1919 р., дає таку оцінку престолонасліднику: «Це був чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і для українців був прихильний. Носився з замірами відбудови великої Української держави». Така позиція ерцгерцога Франца  Фердинанда спонукала російські спецслужби шукати шляхи недопущення його до престолонаслідування. В підготовку до замаху на ерцгерцога був задіяний начальник сербської розвідки полковник Драгутин Дмитрієвич ( за сукупністю заслуг він же агент російського генштабу). Сербська розвідка підготувала атентат за участю сербської націоналістичної організації «Млада Босна.   Зігравши на патріотичних почуттях членів цієї організації. Драгутин «вклав» револьвер у руки  юнака Гаврила Принципа. Вистріл пролунав 28 червня 1914 року у Сараєві, адмінцентрі Боснії та Герцеговини. Це був день національної жалоби «Відован , який щорічно відзначався сербами. Постріл, убив престолонаслідника та його дружину Софію і став тим сірником, який підірвав європейський пороховий погріб. Через місяць після атентату почалася Перша світова війна. Минуло 105 років.  

 

Тарас Шах
Бібрка